Технологія підготовки журналістських матеріалів про людей з інвалідністю

6 березня Інна Сипченко провела тренінг на тему: Технологія підготовки журналістських матеріалів про людей з інвалідністю.

Учасники тренінгу навчилися:

  • розрізняти стереотипне та якісне подання інформації в журналістських матеріалах про представників соціально чутливих аудиторій;
  • використовувати толерантні вислови у текстах, які торкаються тем вразливих груп;
  • виокремлювати «справжній» інформаційний привід у подіях за участю людей з інвалідністю.

Як «зворотній зв’язок» застосовано анкетування. 26 учасників з 27 порекомендують своїм друзям і знайомим відвідати цей семінар. Більшість (21) учасників зазначили, що отримані знання сприятимуть створенню власних матеріалів, вільних від стереотипів. 17 учасників у коментарях відзначили важливість порушеної теми та високу якість проведення заходу.

Соціально-чутлива журналістика: все, що вам потрібно знати

Тему журналістської толерантності опановували студенти Сумського державного університету під час тренінгу, проведеного в рамках діяльності Центру Медіа та Інформаційної грамотності.

Уявіть світ після обміну атомними бомбами. Ви прокидаєтеся й у вас є шанс створити нове, єдине місто на всій планеті. Своє та ідеальне. У вас є список потенційних жителів: секс-працівниця Сара, у якої троє дітей, вона хороша матір і вміє добре готувати, їй 29. Бізнесмен Ніколас, який уміє варити пиво та раніше займався виготовленням алкогольних напоїв. Святий отець Григорій. Аутичний хлопчик Тіммі, якому 9 років. Алла – дівчинка на колясці, якій 14 і вона вміє шити одяг. Є колишній засуджений Стефаній – 24 роки. Є алкозалежний Андреас – 29 років, ВІЛ-інфікована Сандра – їй 44-и.

Є Октавій, який уміє ловити рибу та електрик за фахом – йому 77-м, Вікторія, у якої трапляються панічні атаки – 18 років, є Клара, яка пережила домашнє насилля та вбила свою дитину в стані афекту. І вам треба обрати, хто буде жити у вашому ідеальному місті.

Ну що, які критерії? Вік, щоб могли народити нове покоління? Досвід, щоб могли навчити ловити рибу та проводити електрику? Як щодо алкозалежного Андреаса, дівчинки з панічними атаками, секс-працівниці чи ВІЛ-інфікованої Сандри? Алла буде жити у вашому місті? А Тіммі?

Цю гру ми провели в Сумському державному університеті для студентів-журналістів 2–3 курсів. Учасників поділили на команди, і майбутні медійники відбудовували свої міста. Якщо спочатку гри вони відкидали всіх, хто мав погану історію, то під кінець гри наступило повне оніміння. Щось типу: “Так, Тіммі аутичний, але фізично він здоровий. Вікторія має панічні атаки, але хто їх зараз не має. Так, якщо залишити алкозалежного Андреаса і не залишати бізнесмена, який вміє варити пиво, то проблема може вирішитися. А може дамо другий шанс засудженому?”.
Особисто я брала участь у цій грі втретє. Перший раз як учасник під час реалізації проекту “Шлях до соціальної інклюзії” в Італії. Іншого разу проводила для Школи журналістики СумДУ. Кожного разу чула різні відповіді та варіанти: хтось відразу позбувався політика і священника, щоб війна не повторювалися хоча б на релігійному або політичному ґрунті. Хтось – людей із залежністю, поганою історією. Цього разу мене вразило те, що дві команди з трьох “вбили” священника, всі залишили дітей з інвалідністю або розладом аутичного спектру. Свій вибір пояснювали важкістю вибору: “Як можна обрати між аутичною дитиною та дівчинкою на колясці. Ми залишили обох”.

Багатьом, і це добре відчувалося, як кажуть “зайшло”. Студенти переосмислювали соціально-чутливі групи населення та роботу з ними. Зізнавалися, що важко говорити щось про людину, коли знаєш лише частину її історії, відтак починається навішування ярликів.

До чого це все? Усередині нас є наше ідеальне місто. І комусь ми дозволяємо там жити, а когось виключаємо з громади. Журналіст – людина світу, вона має писати та говорити про всіх. Без винятку, упередженості, страхів, стереотипів. Це – основна ідея. І не лише гри, що відбулась у Центрі Медіа та Інформаційної грамотності за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Олександра Токар,
студентка групи ЖТм-71